Настав день нашого від’їзду з бази відпочинку Смерека. Швидко збираємо останні речі, завантажуємо валізи та сумки в автівку та вирушаємо назустріч до Чернівців. Яремче нас проводжає рясним дощем, гори навкруги вкриті чи то густим туманом, чи то дощовою завісою. Двірники працюють на повну швидкість, але все одно не справляються з цим водоспадом. Здається, що Карпати плачуть, не бажаючи нас відпускати. Хоча судячи з кількості води, що падає з неба, вони таки навіть ридають ридма. Нам теж сумно прощатися с горами, а погода лише це підкреслює.

Але нас чекають нові краєвиди та рукотворні красоти у мальовничих Чернівцях. Це старовинне місто розташувалося поруч з нашим основним маршрутом, тож ми прямуємо знайомою по зимовому відпочинку дорогою. Частину цього шляху ми навіть нещодавно здолали, подорожуючи в Коломию. Швидко залишаємо останні хребти Карпат позаду, минаємо численні села, що по цій дорозі тісно переплелися між собою, та дістаємося до Чернівців. На жаль дощ, який трохи вщухав під час поїздки, при наближенні до нашої першої на сьогодні мети знов посилюється. Тож нам доводиться змиритися, що прогулянка по Чернівцях відбудеться під зливою.

Озброївшись парасолькою та дощовиком, ми залишаємо теплий та сухий салон автомобіля та потрапляємо на першу локацію – на так звану Турецьку площу (офіційна назва площа Пресвятої Марії). Цей вказівник історії турецької доби лише нещодавно відреставрували, тому виглядає все досить охайно та розкішно. Деякі роботи по відновленню прилеглих будинків та зведенню нових проводять і зараз, тому фон для знімків не завжди мальовничий. Хоча з таким дощем ми взагалі небагато бачимо, але все ж таки першим в око впадає фонтан в оточені амфітеатру. Мармурові білі стіни та колони віддалено нагадують Колізей в мініатюрі, тільки більш осучаснений та охайніший.





У центрі велика кругла ємність для води, але на жаль фонтан не працює. Тож ми задовольняємося розгляданням бездоганно виконаної фонтанної чаші з турецьким орнаментом. Масивність мармурових парапетів та лавок пом’якшується ажурними кованими деталями низької огорожі та витонченими ліхтарними стовпами. Є на цій турецькій площі і дещо незвичний елемент, який вирізняється поміж інших об’єктів – це величезний металевий австрійський велосипед. Потім мі дізнаємося, що таких металевих скульптур по Чернівцях дуже багато, і що частина з них є подарунками для міста на його 600-річчя.







За цим цікавим експонатом ми спершу не помічаємо відому турецьку криницю, яка виглядає досить привабливо, хоча наявність в резервуарах мутної брудної води псує враження. Сама ж споруда являє собою білу мармурову башточку зі скляним дахом, візерунками із металу та шпилем з традиційним півмісяцем. До речі з цією пам’яткою, як завжди, пов’язана легенда про кохання – де турецький чоловік покохав українську красуню, але вона йому відмовила та втопилась у цій криниці. Не надто оригінальна історія, так би мовити узагальнена для всіх подібних сюжетів. Більш цікавим, вважаю, умовно перевірені факти. Наприклад, те, що турецька криниця – це найдавніше водне штучне джерело у місті, яке у 18 столітті навіть охоронялось стражами, які слідкували, аби вода набиралась тільки для пиття.

З площі чудові сходи ведуть мандрівників на невеликий місток. Над шляхом, що веде попід ним, схилилися білі шари ліхтарів. В поєднанні з бруківкою, сходами та традиційними ліхтарними стовпами виглядає все досить геометрично. Цей міський пейзаж мовби прохає потрапити на наші світлини.






Продовжуємо нашу подорож Чернівцями та видираємося по сходах нагору. З моста теж є чим милуватися, хоча у сонячну погоду було б трохи краще. На обрыї наче марево розрізняємо силуети пагорбів. Умиті рясним дощем будинки виглядають чистішими та більш реальними на тлі вкритого дощем обрію. Маленькі двоповерхові споруди тісним яскравим колом обступили турецьку площу, роблячи її по-домашньому затишною.






На мосту помічаємо цікаві малюнки на тротуарі: симпатичний їжачок поряд з цифрою та QR-кодом. Це одна з локацій пішого туристичного маршруту по Чернівцях, розробленого для гостей міста. Ми саме ним і планували пройтися. Кумедна тваринка зі своєю екскурсійною програмою дозволяє не тільки побачити численні пам’ятки за одну прогулянку, а й дізнатися багато цікавого, скориставшись кодом. На жаль під зливою трохи складно користатися інтернетом, але деяку інформацію про турецьку площу ми все одно встигаємо прочитати.





Старенька вуличка з оновленими різнокольоровими будиночками та їжачок на стрілці закликають нас продовжити нашу подорож містом. По вузенькому тротуару пересуватися важкувато, особливо з парасолькою. Але є у дощової погоди своя перевага – вона геть змила з вулиць перехожих. Гуляти під проливним дощем охочих небагато. Тож ми нарешті потрапляємо у безлюдний крихітний скверик, розташований на перетині Головної та Шкільної вулиць. У центрі цього куточка маємо велику круглу мармурову поверхню, а поряд височіє пам’ятний знак на честь 600-річчя Чернівців з написом «Моєму рідному місту». Його встановлено у 2008 році, як подарунок від Яна Табачника. До речі, ця відома особистість є вихідцем саме із цього старовинного поселення.





Злива стає дедалі сильніша, заважаючи не тільки милуватися пам’ятками, але й взагалі пересуватися. Тому найближча маленька кафешка з пончиками та кавою стає нашим тимчасовим притулком. Трохи перечекавши дощ, та поласувавши чудовими солодкими виробами, прямуємо далі. Навпроти пам’ятника розташований перший у Чернівцях кам’яний храм – костел Воздвиження Святого Хреста. Побудований наприкінці 18 століття для австрійського імператора він добре відтворює європейські храми тих часів у єзуїтському стилі. Зовнішньо костел досить масивний, але ніжний рожевий колір та деталі в стилі бароко надають йому легкості та витонченої величі.

На одній із стін помічаємо цікавий елемент – великий сонячний годинник. Він показує так званий віденський час, що відрізняється від київського на пів години. Вигляд у цієї пам’ятки не надто презентабельний, поржавілий, тьмяний та бруднуватий. Але подивитися варто, до того ж незабаром після нашої подорожі сонячний годинник на стіні костелу було відреставровано. Зараз він виглядає яскраво та по-старовинному вишукано.





Наш нескладний пішохідний маршрут по Чернівцях продовжується по вулиці Бетховена. Ця вузенька брукована дорога має ще вужчі тротуари. До того ж з одного боку прохід обмежують трохи дивні металеві стовпи зі жмутами дротів. Це перші електричні опори міста, які збереглися з далеких австрійських часів. Цікаво, що освітлення на електриці впроваджено у Чернівцях десь у 1886 році. Тому подивитися на такі старовинні стовпчики дуже цікаво, вони мають незвичну форму, міцний, але трохи поржавілий метал та фігурну верхівку.