Home Форум Подорожі Мандри пішки День восьмий. Невеличка прогулянка
07.12.2021
Добро пожаловать, Гость
Логин: Пароль: Запомнить меня
  • Страница:
  • 1

ТЕМА: День восьмий. Невеличка прогулянка

День восьмий. Невеличка прогулянка 2 года 6 мес. назад #13146

  • Irina
  • Irina аватар
  • Вне сайта
  • Administrator
  • Сообщений: 2697
  • Спасибо получено 4
  • Репутация: 24
І ось настав такий (зазвичай в таких фразах пишуть довгоочікуваний, але не в нашому випадку) сумний день, як остання доба нашого літнього відпочинку в Карпатах. Шлях додому, а точніше до моря заплановано складний, з заїздами в кілька туристичних місць, тому сьогодні вирішуємо просто відпочити і трохи пройтися навколо Яремче. За задумом ми беремо воду і трохи їжі, щоб діставшись до красивого місця в лісі зробити привал, а потім неквапливо вертаємося на базу.

З такими намірами наша невтомна родина висувається в мандри. Для початку хочемо відвідати Багровець - місце, де ми вперше каталися на лижах. Якщо взимку в теплому важкому одязі, по слизькому снігу можна було спокійно дійти, то зараз влітку, без нічого ця дорога не буде особливо складна. Зимові Карпати тоді були дуже красивими, тихими, сніговими та чистими. Цікаво, як виглядають ці місця в самий розпал цвітіння лугових трав, на піку соковитості навколишньої зелені і під час буйного зростання дерев. Знайомим шляхом потрапляємо до такої пам'ятки Карпат, як парк-музей «Карпати в мініатюрі». Ще раз, подивившись на зменшені туристичні об'єкти в музеї, звертаємо наліво в лісок.

У цьому місці дорога майже відразу різко йде вгору. Крутий підйом проходить в оточенні високих струнких смерек. А ось біля самої дороги нас зустрічають ще молоді деревця, пишні, гарні і на подив симетричні. Добре пам'ятаю фотографію біля такої ось придорожньої смереки під час зимового відпочинку. Тоді, укрите двадцяти сантиметровий шаром снігу дерево практично не було видно, одні обриси. Зараз же можна розглянути рослинність у всій красі, а подивитися є на що. Кожна яскраво-зелена глянцева голка на своєму місці, товсті біля основи гілки на кінцях красиво розгалужуються і утворюють ажурний візерунок, а свіжа хвоя ніжного кольору так і манить її помацати і переконатися, що вона не колюча.

Незабаром ми потрапляємо до невеликої полонини, точніше пересуваємося по її краю. Під час нашого зимового сходження на Багровець внизу ми спостерігали такі собі пряникові будиночки - вкриті снігом будови місцевих жителів. Зараз же розглянути господарські двори можна в усіх подробицях. Обов'язкові елементи на кожній ділянці - це житловий будинок, великий дерев'яний сарай і кілька навісів для сіна та дров. Деякі подвір'я вихваляються і іншими будівлями, наприклад, великими пасіками.


2_2019-05-31.jpg


З висоти дороги все здається таким акуратним і чистим, як ніби це і не село зовсім. Вздовж усього маршруту, по якому ми, та й інші туристи дістаються на Багровець, побудували паркан. Ну, як паркан - загородки з колод і дроту. А ось навколо ділянок в більшості відкрита територія, без огороджень і масивних високих парканів, як у нас. Звичайно, і такі двори зустрічаються, але зрідка. У більшості випадків деякі частини господарств огороджені сіткою, яка запобігає втечі домашніх тварин. При цьому в кожному подвір'ї є галасливий вартовий, тому вся наша прогулянка супроводжується то гучним та поодиноким, а то і багатоголосим собачим гавкотом.


1_2019-05-31.jpg


З будівель, які можна побачити по іншу від житлових ділянок сторону дороги, помічаємо невеликий релігійний комплекс - церква, дзвіниця та ще якісь будівлі. Як завжди все охайно і красиво, а в поєднанні з соковитою травою картинка виглядає, як намальована. За розгляданням мало не пропускаємо цікаву деталь - на відкритих для сонця ділянках у дороги ростуть суниці. І, якщо за парканом її збирають власники прилеглих територій, то за дротом можна досить часто зустріти червоні стиглі ягоди. Це істотно гальмує наше пересування, але ми ж нікуди не поспішаємо, а просто вийшли побродити по Карпатах. Часом суничні галявини перериваються високими квітучими пензликами дикоростучої астильби. Тут вона ніжного кремового кольору і з тонким ароматом, що привертає бджіл з місцевих вуликів.


3_2019-05-31.jpg



Незважаючи на зупинки для збирання ягід швидко добираємося до цікавого розгалуження. Частина дороги, все сильніше забираючи вгору, продовжує йти посередині височини, як би огинаючи гору, другий шлях - це різкий спуск вниз в село. Ми вибираємо другий варіант, так як саме це і є маршрут на Багровець. Внизу нас чекає невеликий місток через струмок, здивовані погляди місцевих жителів і дуже багато квітів. Ми, звичайно, помічали їх на схилі, але там вони росли якось більш розрізнено, утворюючи барвистий килим. Тут же зустрічаються цілі галявини однакових кольорів, які яскравими плямами прикрашають весь шлях.


4_2019-05-31.jpg


Швидко минаємо вузеньке село, яке затишно розташувалося на рівній території в оточенні гір, і тепер нам необхідно подолати наступний підйом. Йти по дорозі нудно, тому вирішуємо зрізати шлях і пройти навпростець, як це зазвичай ми робили на серпантинових дорогах Криму. До того ж і місцеві жителі так роблять, про що свідчить добре втоптана стежка. До речі йти цим шляхом трохи складно, сухе листя та крутий схил заважають підійматися швидко. Ще двійко таких стежин, і ми видряпуємося на відкритий простір, що і є початком верхівки Багровець. Перед очима відкривається чудова картина. Соковиті схили гір, освітлені сонцем, яскраво вирізняються на тлі білих хмаринок. Маленькі будиночки в улоговині грайливо виглядають серед зелені своїми червоними дахами, ховаючи інші свої частини за деревами. І лише церкву, яку ми її щойно проминали, звідси можна побачити в усій красі.


5_2019-05-31.jpg


Що ж перший пункт призначення нашої подорожі околицями Яремче досягнуто, а далі наш чекає неперевірений та таємничий шлях стежками Карпат. Спочатку вирішуємо йти вуличкою села, не напружуючись та відпочиваючи, тобто обираємо шлях – куди дорога доведе. Як потім з’ясувалося, таких вибір дуже підступний, бо цих самих доріг тут у горах багатенько. Доволі швидко відкритий простір та будівлі закінчуються та ми потрапляємо в казковий світ Карпатських лісів. Дорога знову веде нас вгору, а дерева та кущі впритул підступають та мовби розглядають нових мандрівників. Тут набагато вологіше та прохолодніше, ніж було досі, тому й рослинність дещо змінила свій характер. Серед всього розмаїття найбільше вирізняються маленькі ніжно блакитні цяточки – незабудки.


6_2019-05-31.jpg


Незважаючи на невеликий розмір та видиму простоту квітка постійно привертає нашу увагу під час подорожі та повністю виправдовує свою назву. Нарешті схил стає більш пологим, а шлях повертає в протилежний від Яремче напрям. Що ж треба йти, бо повертатися тим же маршрутом нудно та й ми ще не втомилися. Тож ми вирушаємо далі, хоч все більше віддаляємося від місця нашого відпочинку. Дорога виглядає як невеличкий рівчачок серед лісу, тож часто трапляються калюжі та грязюка.. але ми вперто йдемо далі.

Справа підіймається гора, густо вкрита деревами, а зліва рослинність губиться десь в темній улоговині. Несподівано серед гущини дерев з’являється прогалина-стежка, що веде вгору. До того ж цей маршрут має маркування жовтим кольором, то ж це може бути дуже цікаво! Трохи поміркувавши та проглянувши цей шлях в інтернеті, вирішуємо хоч трішечки пройти цією промаркованою стежкою. Підйом виявляється доволі складним, аде йти по цій вузенькій схожій на тунель стежці захоплююче та місцями моторошно. Тож швидко долаємо цю частину стежки, а попереду нас очікує неймовірної краси полонина на схилі гори. Вона зустрічає нас яскравим сонцем та безліччю лугових квітів.


7_2019-05-31.JPG


Спочатку рідкий ліс ще закриває від нас усю велич цього місця, то ж ми більше розглядаємо незвичні квіти та трави. Вони трохи схожі на наші рослини, що ми вирощуємо в квітниках, але є в них щось таке рідкісне та заворожуюче. Розміри квіток скромніші, проте їх тендітність оманлива. Тут, на схилі їм треба витримувати і проливні дощі, і різки перепади температур, і буйні вітри. Яких тільки кольорів тут немає від ніжного білого до розкішного пурпурового. Деякі екземпляри яскравими плямами розкидані серед густої трави, другі підносяться над всіма великими барвистими китицями.


8_2019-05-31.jpg
Администратор запретил публиковать записи.

День восьмий. Невеличка прогулянка 2 года 6 мес. назад #13149

  • Irina
  • Irina аватар
  • Вне сайта
  • Administrator
  • Сообщений: 2697
  • Спасибо получено 4
  • Репутация: 24
Нарешті смуга лісу відступає, та перед нами відкривається мальовничий краєвид, що вартий уваги не тільки мандрівників з їх фотокамерами, а й пензля талановитого художника. Такі картини треба малювати та ділитися цим казковим Карпатським світом з іншими. На передньому плані розташувалася невеличка група дерев, яка гармонійно поєднує у собі стрункі листяні берези та пухнасті смереки. Вони темною соковитою смугою охороняють край урвища. Вигідним фотом для цих дерев стають темні верхівки гір, оповиті легким серпанком. Яскравості картині надають ніжно-зелені трави та блакитне небо з легкими хмарами.

9_2019-06-06.JPG


Продовжуємо подорож по хребту, що трохи йде донизу. Майже непомітна серед трави стежка звивається, огинаючи рідкі дерева, та інші перепони. Трохи осторонь стежки нас очікує приємна, як нам здалось спочатку, несподіванка – галявина стиглої соковитої синиці! Ми на деякий час затримуємося там, але ледь чутне шарудіння, та темна юрка істота, що ховається під кущем поруч з нами, дещо вгамовує наш апетит. Це невеличке але доволі небезпечне створіння виявляється змією. Бажання розглядати, що саме за назва у цього плазуна, ми не маємо, тому продовжуємо нашу подорож по стежці, намагаючись більше не сходити з неї.


10_2019-06-06.jpg


Несподівано з протилежного краю полонини виходить велика, до того ж дуже галаслива туристична група. Вона складається переважно із дітлахів, тому й створює такий шум. Недоречне втручання людей в тихий спокійний світ Карпат частково руйнує чарівність цього місця та примушує нас прискоритися. Тож ми доволі швидко знову потрапляємо під тінь лісу. Після суниці апетит тільки зміцнів, тому йдучи серед вологого лісу намагаємося знайти місце, щоб трохи перепочить та влаштувати невеличкий пікнік.

Поступово стежка перетворюється на доволі широкий шлях, яким при бажанні можна проїхати на позашляховику. З обох боків на нас насуваються дерева та непроглядні хащі підліску, стає більш моторошно та прохолодно. Місцями невеличкі струмочки перекривають дорогу, тож доводиться перестрибувати, а то й пробиратися по каміннях. І ось після довгого спуску ми опиняємося на перехресті двох маршрутів. Тут нарешті знаходимо декілька повалених колод та відпочиваємо. До речі, весь цей шлях з нами подолали і улюблені іграшки Наталки, бо ж ми пішли трохи прогулятися та така маленька зайва вага нам не зашкодить. А ось зараз розуміємо, що пройшли вже набагато більше, ніж планували, а попереду ще декілька кілометрів зворотного шляху.


11_2019-06-06.jpg



Відпочинок у затінку та несуттєвий перекус надали нам нових сил, тож ми вирушаємо далі, перед цим розібравшись с маркуванням та вибрав відповідний маршрут назад до Яремче, а точніше до Ямної. Здавалось, що тепер ми будемо прямувати тільки лісом, але через деякий час стежка знов виводить нас на відкриту ділянку з неймовірним пейзажом. Тут лугові трави високогір’я ще вищі та густіші, хоча здавалося, що такого не може бути.


12_2019-06-06.jpg


Буяння рослинності настільки велике, що стежка ледь проглядається серед квітів та трави. Тому ця частина маршруту тільки краєчком захоплює галявину, а тоді прямує по узліссю. Там стежка трохи захищена від вітру та лугової рослинності смужкою низеньких яскраво-зелених смерек. Здається, що їх мовби навмисно хтось посадив понад шляхом, наче намагався утворити живопліт. Помічаю, що квіти тут дещо інші, бо місце більш вологе, знаходиться нижче та переважно у затінку.


13_2019-06-06.jpg


Переважають на цій полонині звичайні квітки купальниці європейської. Це витончена ніжна рослина з яскравими жовтими квітками на довгих стеблах. Їх насичені голівки проглядають між колоссям та іншими травами, погойдуються від найменшого подиху вітерцю, створюючи барвистий живий килим. Важко пробираємось серед густої рослинності, що намагається затримати випадкових подорожніх на своїй галявині, та нарешті дістаємося до так званої алеї – ділянки дороги, що нагадує мені тунель.


14_2019-06-06.jpg


Деякий час стежка йде по краю цієї розлогої галявини, відокремлена від неї тоненькою смужкою пишних смерек. Іноді на шляху трапляються віконечка, в яких можна побачити на перший погляд той самий краєвид, що ми ним милувалися на початку, але то тільки так здається. Кожний новий ракурс відкриває нам верхівки Карпат з іншого боку, показуючи нові й нові улоговини, несподівані піки серед густого лісу та прогалини гірських річок. До того ж тінь від хмар постійно переміщується, тому здається ніби гори в постійному русі або дихають.


15_2019-06-06.jpg



Ми все очікуємо, коли ж нарешті почнемо спуск донизу, в село. Натомість віддаляємося від полонини, та потрапляємо на відносно пласку відкрити ділянку. Вона має вигляд невеличкої галявини з рідкими, але високими деревами. Йти тут затишно і приємно, адже од вітру захищає густий ліс навколо. Але через деякий час стає трохи спекотно, тож ми поспішаємо на інший бік під тінь чудових смерек. Ми звикли, що на узліссі переважають маленькі або покручені вітром дерева. Але в цьому місці бачимо справжніх велетнів, до того ж дуже мальовничих та струнких.


16_2019-06-06.jpg


Як тільки стежка приводить нас під гілки дерев, вона починає йти донизу. Нарешті ми відчуваємо, що цей шлях веде нас уже в село. Не те, щоб ми втомилися або нам набридла краса цього маршруту, але ж ми вийшли на легку прогулянку, а наші мандри вже тривають більше чотирьох годин. Спуск долається швидко, допомагають очікувана прохолода та бажання відпочити перед дорогою назад. Поступово смереки відступають, и ліс остаточно перетворюється на листяний. До того ж який! Дерева - заввишки з багатоповерхівку, стовбури – мов колони в якійсь помпезній античній будівлі. Такі дерева й удвох не обійняти.


17_2019-06-06.jpg


Аж ось ліс відступає перед людською силою – ми виходимо до перших найвіддаленіших хатин, до того ж опиняємося в когось на подвір’ї. Обережно проходимо краєчком, виходимо за імпровізовані ворота (так, пара гілок, зв’язаних мотузкою) та йдемо попід тином. Бічною вуличкою ми потрапляємо на центральну дорогу околиці Ямної. Наші мандри та вихід із лісу викликають зацікавлення у місцевих мешканців, що один одного знають та звикли до свого оточення. Весь шлях нас зустрічають зацікавлені погляди, та ми не зважаємо і прямуємо собі далі.

До речі під час нашої подорожі по Карпатам постійно згадуємо, які ж тварини є в цих густих лісах. По-перше, для безпеки та заспокоєння маленького чуда, що трохи насторожено відноситься до прогулянок серед диких звірів. По-друге, в надії побачити якесь цікаве й не бачене досі звірятко. Але за весь шлях жодної істоти ми не зустріли. Яке ж було наше здивування, коли це сталося просто в селі, на узбіччі дороги. Та й побачили ми не просто цікаве й не бачене, а для мене й дещо екзотичне, створіння – вогняну саламандру. Це було щось неймовірне, це те, що я давно хотіла побачити. Тому що доволі часто ця істота згадувалась серед мешканців Карпат, але мені чогось в це не вірилось.


20_2019-06-06.jpg



Ця маленька плямиста ящірка спокійно собі грілась на сонечку, прямо посеред стежки, по якій ми йшли. Карпати не перестають мене дивувати і захоплювати! А насамкінець приготували ось таку несподіванку у вигляді саламандри. Перший подив проходить, то ж ми уважніше роздивляємося . І справді на перший погляд створіння нагадує трохи завелику ящірку, яка намагається звестися на задні лапи. Але її окрас вирізняється насиченим глянцевим чорним кольором та яскравими жовтими плямами.


19_2019-06-06.jpg


Цікаве створіння, яке дещо недоречно виглядає посеред карпатських краєвидів. Здається, що це якась домашня тваринка втекла з клітки, але ж ні, це її природнє середовище. Незважаючи на наше втручання у відпочинок саламандри, вона продовжує сидіти на стежці, лише трохи поглядає на нас своїм чорним оком. Коли ж ми наближаємо впритул, ще якийсь час незворушно дивиться на нас, а потім вирішує, що треба вже й сховатися та неквапливо перевальцем занурюється в траву. На цьому наша неймовірна зустріч закінчується, тож ми мандруємо далі.


18_2019-06-06.JPG


Нарешті ми виходимо до центральної вулиці, що йде уздовж Яремче и Ямної, але перед тим, як на неї вийти, помічаємо маркування нашого маршруту на звичайному стовпі. Нажаль тут немає великого плаката з поясненнями та картою, а просто прямокутник відповідного кольору. Наприклад, мені не вистачає більш детальної інформації про цю цікаву і мальовничу стежку. Чуть осторонь помічаємо невелику будівлю, на вигляд релігійного змісту, що дуже відрізняється від інших будинків. До того ж на території проходять якісь водні розваги дітлахів та дорослих, гамірні та багатолюдні. Уже вийшовши на дорогу помічаємо знак, повз який ми багато разів проїжджали, кожного разу дивуюсь, що воно таке. Нарешті і ця загадка Карпат нам відкрилась – щойно ми побачили реколекційний дім редемптористів :)


21_2019-06-06.jpg


Спочатку ми мали бажання доїхати на маршрутці, але потім вирішили, що якось нам замало нашої подорожі пішки та й продовжили шлях. До того ж коли ще в нас буде така нагода - прогулятися ось так серед гірських верхівок, в оточені смерек та під блакитним небом з легкими хмарами. Нічого собі в нас вийшла невелика прогуляночка околицями містечка! Ми провели в мандрах майже цілий день, повернувшись на базу Смерека аж під вечір. На цьому наш відпочинок в Яремче добігає кінця, але попереду ще буде багато цікавого, і ми це знаємо, тому не так сумуємо, що наші мандри тут, у горах, завершено. Адже попереду нас чекають Чернівці, фортеці та відпочинок у Коблево!
Администратор запретил публиковать записи.
  • Страница:
  • 1
Модераторы: ruler
Время создания страницы: 0.498 секунд